Ані Цивільний, ані Господарський кодекси України не регламентують такого виду договірних правовідносин як «консигнація» (англ. сonsign – передоручати).
А податківці вважають консигнацію організаційно-правовою формою торгівлі між суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності.
Тож, чи має право на існування договір консигнації як такий?
ПРОБЛЕМА ВИЗНАЧЕННЯ
Положення ст.4 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» до видів зовнішньоекономічної діяльності, серед іншого, відносять надання суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності України консигнаційних послуг іноземним суб’єктам господарської діяльності, а також консигнаційну торгівлю на території України за іноземну валюту у передбачених законами України випадках.
Отже, за визначенням податківців (приклад можна почитати тут: http://kh.sfs.gov.ua/baner/podatkovi-konsultatsii/konsultatsii-dlya-fizichnih-osib/print-65431.html ) «консигнація» – це організаційно-правова форма торгівлі між суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності, яка здійснюється на підставі укладеного договору.
Згідно з п.п.2) п.2 Порядку продовження строків розрахунків за зовнішньоекономічними операціями (затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 29 грудня 2007 р. N 1409 – http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1409-2007-%D0%BF ) договір консигнації – це операція з реалізації товарів, відповідно до яких одна сторона (консигнатор) зобов’язується за дорученням другої сторони (консигнанта) продати протягом визначеного часу (строку дії угоди консигнації) за обумовлену винагороду з консигнаційного складу від свого імені товари, які належать консигнанту.
Як на мене, то це достатньо чітке й повне визначення предмету цих відносин. Воно містить усі їх характерні ознаки:
1) це діяльність у сфері реалізації товарів;
2) це відносини, які тривають у часі;
3) ці відносини потребують забезпечення їх наявністю певних організаційно-господарських умов, зокрема, консигнаційного складу у консигнатора для зберігання переданих йому на реалізацію товарів;
4) консигнатор діє від свого імені за винагороду;
5) право власності на товари до моменту їх продажу третім особам зберігається за консигнантом.
Очевидно, що ці відносини можуть існувати лише між двома суб’єктами господарювання. Саме це суттєво й відрізняє договір консигнації від того ж договору комісії на продаж товарів.
Але чому податкова вважає, що консигнація може бути лише предметом зовнішньоекономічної діяльності?
Зовнішньоекономічною діяльністю це буде тоді, коли буде факт здійснення господарської операції у сфері ЗЕД як такої. Тоді й порядок оподаткування такої операції буде визначається окремими нормами.
ПОЗА МЕЖАМИ ЗЕД
Те, що визначення договору консигнації міститься у нормативних актах, предметом яких є регулювання зовнішньоекономічної діяльності в Україні, ніяк не унеможливлює укладання договорів консигнації поза межами зовнішньоекономічної діяльності.
Так чи інакше – принципу свободи договору, закріпленого положеннями ст.627 Цивільного кодексу України, ніхто не скасовував. А відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони мають право, по-перше, укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. І, по друге, – сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами.
Я завжди за те, аби речі називалися своїми іменами.
Якщо двом підприємцям-резидентам необхідно домовитися про реалізацію товарів, не треба намагатися будь-що «втиснути» ці відносини в умови договору комісії чи іншого посередницького договору. Не треба вигадувати для цих відносин назву на кшталт «співробітництво у сфері реалізації товарів» і таке інше. На мій погляд, сторони цілком можуть врегулювати свої відносини укладенням договору консигнації.
Це не доручення (ст.1000 Цивільного кодексу України) і не комерційне посередництво чи агентська діяльність (ст.297 Господарського кодексу України), адже консигнатор діє від свого імені. Це не дилерські відносини і не дистрибуція (які, до речі, також чітко не регламентовані), адже консигнант може не бути виробником товарів, а консигнатор не має бути «офіційним представником» чи «ексклюзивним розповсюджувачем» товарів виробника, рекламувати їх або продавати їх з додержанням бізнес-концепції чи традицій бренду.
Зрештою, це не комісія.
ЧОМУ НЕ ТРЕБА РОБИТИ З КОНСИГНАЦІЇ КОМІСІЮ
Ну, по-перше, в Україні досі діють Правила комісійної торгівлі непродовольчими товарами (затверджені наказом Міністерства зовнішніх економічних зв’язків України від 13 березня 1995 р. N 37 – http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/z0079-95 ), за якими на комісію приймаються товари, як нові, так і ті, що були в користуванні. А тому від цих відносин завжди трохи «віддає» старою доброю «комісіонкою».
Ці Правила встановлюють строки реалізації прийнятого на комісію товару, порядок і строки розрахунків між сторонами, зобов’язують виписувати квитанцію у двох примірниках і товарний ярлик, виставляти кожну одиницю товару в торговельному залі та інші «нюанси», врегулювання яких, м’яко кажучи, сторони хотіли б залишити на власний розсуд або взагалі не включати до своїх відносин.
По-друге, згідно з положеннями ст.1014 Цивільного кодексу України комісіонер зобов’язаний вчиняти правочини на умовах, найбільш вигідних для комітента, і відповідно до його вказівок, а якщо комісіонер вчинив правочин на умовах більш вигідних, ніж ті, що були визначені комітентом, додатково одержана вигода належить комітентові.
У світлі того, що відносини консигнації мають місце між двома суб’єктами господарювання, встановлення таких обмежень може не відповідати загальним умовам виконання господарських зобов’язань, а отже і балансу господарських інтересів сторін. Так, згідно з положеннями ст.193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов’язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Натомість, договір консигнації дає можливість сторонам взаємовигідно врегулювати подібні питання. Те ж саме стосується й умов відмови сторін від договору (які у випадку з комісією чітко регламентовані положеннями ст.ст.1025,1026 Цивільного кодексу України), відповідальності сторін, тощо.
НА ЗАВЕРШЕННЯ
На мою суб’єктивну думку, договір консигнації як самостійний договір має право на існування. Більш того, він має право на належне врегулювання його відповідним нормами Цивільного та Господарського кодексів.
Договір консигнації цілком може використовуватись двома підприємцями, коли один з них, наприклад, має товар та можливість здійснення його поставок, а другий має можливості для його реалізації (склад для зберігання, мережу власних магазинів чи торговельних майданчиків, базу клієнтів, налаштовану систему продажів, маркетинговий досвід, тощо). Отже, це може бути зручною формою взаємовигідної та ефективної співпраці двох суб’єктів господарювання, адже сторони такого договору є більш вільними в регламентації своїх відносин порівняно з іншими видами посередницьких договорів.
І останнє – досвідчений юрист завжди правильно визначить предмет правовідносин сторін і підкаже правильне рішення, тож не підписуйте договір без юриста.
Джерело: tsukur.blogspot.com